Fotiy– Владико, днями набула великого розголосу стаття „Два архиепископа поссорились из-за дома в Запорожье”, у якому йдеться про конфлікт з приводу приміщення, яке належить Запорізькій єпархії УПЦ КП. Дуже хотілось би, аби ви прокоментували цю ситуацію.
– Так, дійсно, цей прикрий факт мав місце. Я розкажу історію цього питання у хронологічному порядку.
У 2007 році Запорізький механічний завод (а не механізований, як вказано у статті) подарував Запорізькій єпархії третину дитсадка, яку єпархія до того довгий час орендувала.
У 2008 році архієпископ Григорій, який був тоді правлячим архієреєм, продав будинок свому синові. Хоча не мав на це права, бо, повторюся, згідно договору пожертви, це була власність єпархії. А ще – це було порушення канонів і перевищення повноважень згідно статуту єпархії. Слід додати, що широкий загал – ані прихожани, ані духовенство – про цю ситуацію не знали.
Правда відкрилась тільки у кінці 2014 року. 13 грудня архієпископ Григорій був звільнений з посади за станом здоров’я та за виявлений факт приватизації приміщення єпархіального управління на близького родича. І, не зважаючи на це, Священний Синод призначив йому довічне утримання – за умови, що владика буде проживати в одному з монастирів Києва.
А вже 17 грудня його син перепродав приміщення своїй племінниці. При всьому тому, договір про надання комунальних послуг, складений ще у 2007 році під час укладання договору про пожертву на це приміщення, був оформлений на Запорізьку єпархію УПЦ КП. І з тих пір він не переоформлювався.
Звичайно, мені довелось звертатися у відповідні інстанції, аби добитися правди. У квітні 2015 року я подав позов до суду. А вже у вересні того ж року у даному приміщенні був створений центр для дітей з особливими потребами „Прометей”.
Проаналізувавши ситуацію, я робив спроби щодо вирішення цього питання. Я звертався до керівництва „Прометея” з пропозицію про співпрацю і допомогу. Але відповідь була одна – мовчання.
Наразі ми чекаємо завершення судового процесу. Чергове засідання суду призначене на 3 березня. І ми сподіваємось, що воно буде останнім і суд винесе рішення на користь єпархії.
У будь-якому випадку, я молюся Богові, аби він допоміг домогтися правди. Це єдине, що я зараз можу робити.