лазарева суботаЛазарева субота — шоста субота передвеликоднього посту. У цей день християни згадують диво воскресіння Ісусом Христом праведного Лазаря. Святкування Лазаревої суботи випереджає Вхід Господній у Єрусалим.

Лише Євангеліє від Івана у 11 главі (Ів. 11) розповідає про про хворобу, смерть та воскресіння Лазаря з Витанії.

“Був же хворий один, Лазар у Віфанії, із села Марії й сестри її Марти. А Марія, що брат її Лазар був хворий, була та, що помазала Господа миром, і волоссям своїм Йому ноги обтерла. Тоді сестри послали до Нього, говорячи: Ось нездужає, Господи, той, що кохаєш його!” (Ів. 11:1-3).

Ісус не поспішив зразу до Витанії, а почекав два дні і сказав: «…Не на смерть ця недуга, а на Божу славу, щоб Син Божий прославився нею» (Ів. 11:4). Ісус знав, що Лазар помер, і зачекав. «Тоді просто сказав їм Ісус: Умер Лазар. І Я тішусь за вас, що там Я не був, щоб повірили ви. Та ходімо до нього.» (Ів. 11:14-15). У той час багато юдеїв прийшли у дім Марти та Марії, щоб висловити співчуття за смерть Лазаря. Коли Ісус наблизився до Витанії, Марта, сестра Лазаря, вибігла зустрічати його. Про іншу сестру, Марію, каже євангелист Іван: «Марія ж удома сиділа». Лазар помер і був уже у гробі чотири дні. При зустрічі з Ісусом Марта промовила: «Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат… Та й тепер знаю я, що чого тільки в Бога попросиш, то дасть Тобі Бог!». Проте вона не розуміє спочатку відповіді Ісуса: «Промовляє до неї Ісус: Воскресне твій брат!», хоча показує віру у воскресіння останнього дня. Та на кінець діалогу Марта промовляє визнання віри: «Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ. І промовивши це, відійшла та й покликала нишком Марію…». По дорозі до гробниці Лазаря Ісус зустрів Марію та юдеїв, які прийшли оплакувати Лазаря, і собі заплакав. Юдеї, що бачили це, казали: «Дивись, як любив його». Коли вони підійшли до печери, в якій був похований Лазар, Ісус говорить з юдеями та Мартою: «Відваліть цього каменя! Сестра вмерлого Марта говорить до Нього: Уже, Господи, чути, бо чотири вже дні він у гробі… Ісус каже до неї: Чи тобі не казав Я, що як будеш ти вірувати, славу Божу побачиш?” (Ів. 11:30-40), і відвалили від неї камінь. Ісус став молитися: “Отче, дяку приношу Тобі, що Мене Ти почув. Та Я знаю, що Ти завжди почуєш Мене, але ради народу, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене. І, промовивши це, Він скричав гучним голосом: Лазарю, вийди сюди!” (Ів. 11:41-43).

Після цих слів з ​​печери вийшов воскреслий Лазар, «по руках і ногах обв’язаний пасами, а обличчя у нього було перев’язане хусткою». Ісус наказав розв’язати його. І тоді, як описує євангелист Іван, про цю подію донесли фарисеям, і вони разом з первосвящеником змовилися, щоб убити Ісуса.

Після оповідання про воскресіння, Лазар згадується при столі на вечері у Витанії, коли Марія помазала ноги Ісуса миром (Ів. 12:1-3). Як оповідає євангелист, багато з юдеїв у той день прийшли до Витанії «та й поприходили не з-за Ісуса Самого, але щоб побачити й Лазаря, що його воскресив Він із мертвих.» (Ів. 12:9). Первосвященики хотіли через це вбити і Лазаря (Ів. 12:10). Та, очевидно, велика кількість народу та наступний Вхід Господній у Єрусалим завадили це зробити.

Святкування Лазаревої суботи встановлено з давніх часів. За деякими даними, сягає перших віків християнства. Свою Божу місію на землі Ісус Христос завершив двома величними актами — воскресінням Лазаря й тріумфальним в’їздом до Єрусалиму. Для багатьох воно стало переконливим доказом Христового божества. Тут він виступає як всемогутній Бог. Святкування воскресіння Лазаря в суботу перед Вербною (Квітною) неділею сягає перших віків християнства. У IV столітті на Сході Лазарева субота вже була урочистим святом.