25 ЛИПНЯ – ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ СВЯТИХ МУЧЕНИКІВ ФЕОДОРА – ВАРЯГА ТА СИНА ЙОГО ІОАНА

СВЯТІ КИЇВСЬКІ МУЧЕНИКИ ФЕОДОР ВАРЯГ І СИН ЙОГО ІОАН.

Святі мученики Федір Варяг і син його Іоан жили в Києві в Х столітті, коли варяги, предки нинішніх шведів і норвежців, брали особливо діяльну участь у державній та військового життя Київської Русі. Купці та воїни, вони прокладали нові торговельні шляхи до Візантії і на Схід, брали участь у походах на Царгород, становили значну частину населення стародавнього Києва та князівських найманих дружин. Головний торговий шлях Русі – з Балтійського моря в Чорне – називали тоді «шлях із варяг у греки».

На варязьку дружину спиралися у своїх починаннях вожді і організатори ранньої київської державності. Як і слов’яни, серед яких вони жили, багато з заморських прибульців під впливом Візантійської Церкви брали святе Хрещення. Київська Русь займала серединне місце між язичницької Скандинавією і православної Візантією, тому панівними в духовному житті Києва виявлялися поперемінно то живлющої віяння християнської віри, що йшло з півдня (при блаженному Оскольді в 860-882 рр.., При Ігорі і святий Ользі в 940-950 – х рр..), то згубні вихор язичництва, налетів з півночі, від Варязького моря (в часі правління Олега, що убив Оскольда у 882 р., при повстанні древлян, які вбили Ігоря в 945 р., за часі князя Святослава, який відмовився прийняти Хрещення, незважаючи на наполягання своєї матері, рівноапостольної княгині Ольги).

Коли в 972 р. (за іншими даними, в 970 р.) Святослав був убитий печенігами, великим князем Київським залишався призначений ним старший син, Ярополк. Середній син, Олег, билинний Вольга Святославин, тримав Древлянську землю, молодший, Володимир, – Новгород. Правління Ярополка (970-978 рр..), Як правління його бабки, Ольги, знову стало часом переважного християнського впливу на духовне життя Русі. Сам Ярополк, на думку істориків, сповідував християнство, хоча, можливо, латинського обряду, і це ніяк не відповідало інтересам скандинавських дружинників – язичників, які звикли вважати Київ оплотом свого впливу в землях слов’ян. Їх ватажки постаралися посварити між собою братів, викликали міжусобну війну Ярополка з Олегом, а після того, як був убитий Олег, підтримали Володимира в боротьбі проти Ярополка.

Майбутній хреститель Русі починав свій шлях переконаним язичником і спирався на варягів, спеціально закликаних їм, в якості військової сили. Його похід на Київ 978 року, який увінчався повним успіхом, переслідував не тільки військово-політичні цілі: це був релігійний похід російсько-варязького язичництва проти Київського Православ’я. що тоді тільки народжувалося. 11 червня 978 року Володимир «сів на престолі батька свого в Києві», а нещасний Ярополк, запрошений братом для переговорів, при вході до бенкетного залу був зрадницьки убитий двома варягами, що вдаринли його мечами. Для залякування киян, серед яких вже багато хто, як олов’яні, так і варяги, були християни, у відновленому і прикрашеному новими ідолами язичницькому святилище були здійснені невідоме до того часу у дніпровських слов’ян людські жертвоприношення. У літописі сказано про поставлені Володимиром кумирів: «І приносили їм жертви, називаючи їх богами, і приводили до них своїх синів і дочок, і жертви ці йшли бісам … І стала нечиста кров’ю земля Руська і пагорб той».

Мабуть, до цього першого періоду урочистості язичництва в Києві при початку княжіння Володимира слід віднести загибель святих мучеників Федора Варяга і сина його Іоана, яку можна в цьому випадку датувати 12 липня 978 р. Можливо, втім, що подвиг святих київських варягів-мучеників мав місце влітку 983 року, коли хвиля язичницької реакції прокотилася не тільки по Київської Русі, але і по всьому слов’яно-німецькому світу. Проти Христа і Церкви майже одночасно повстали погани в Данії, Німеччині, прибалтійських слов’янських князівствах, і всюди хвилювання супроводжувалися руйнуванням храмів, вбивством духовенства і християн-сповідників. Володимир у той рік ходив у похід на литовське плем’я ятвягів і здобув над ними перемогу. В ознаменування цієї перемоги київські жерці і вирішили знову влаштувати криваве жертвоприношення.

… Жив серед киян, повідомляє преподобний Нестор Літописець, варяг на ім’я Феодор, довгий час до того що пробув на військовій службі у Візантії та прийняв там святе Хрещення. Язичницьке ім’я його, що збереглося в назві «Турова божниця», було Тур (скандинавське Тор) або Утор (скандинавське Оттар), в старовинних рукописах зустрічається те й інше написання. У Федора був син Іоан, красивий і благочестивий юнак, що сповідував, як і батько, християнство.

«І сказали старці і бояри: Кинемо жереб на отроків і дівиць, на кого він упаде, того принесемо в жертву богам». Очевидно, не без умислу, жереб, кинутий язичницькими жерцями, упав на християнина Іоана.

Коли послані до Федора повідомили, що його сина «обрали собі боги, та принесемо його їм в жертву», старий воїн рішуче відповів: «Не боги це, а дерево. Нині є, а завтра згниє. Чи не їдять вони, не п’ють і не говорять, а зроблені людськими руками з дерева. Бог же Єдін, йому служать греки і поклоняються. Він створив небо і землю, зірки і місяць, сонце і людини, і присвятив йому жити на землі. А ці боги що сотворили? Вони самі створені. Не дам сина мого бісам».

Федір-і-Іоан

Це був прямий виклик християнина звичаям і віруванням язичників. Збройної натовпом язичники кинулися до Федора, рознесли його двір, оточили будинок. Федір, за словами літописця, «стояв на сінях із сином своїм», мужньо, зі зброєю в руках, зустрічав ворогів. (Сіньми в старовинних київських будинках називали влаштовану на стовпах криту галерею другого поверху, на яку вели сходи). Він спокійно дивився на скаженіли язичників і говорив: «Якщо вони боги, нехай пошлють одного з богів і візьмуть мого сина». Бачачи, що в чесному бою їм не здолати Федора та Іоана, хоробрих майстерних воїнів, язичники, які взяли в облогу їх дім, підсікли стовпи галереї, і коли вона обрушилися, напали натовпом на сповідників і вбили їх …

Вже в епоху преподобного Нестора, менш ніж через сто років після подвигу київських варягів-сповідників, Київське Православ’я почитала їх у сонмі святих. Федір і Іоан стали першими мучениками за святу православну віру в Київської Русі. Першими «руськими громадянами небесного граду» назвав їх складальник Києво-Печерського Патерика, єпископ Симон, святитель Суздальський († 1226). Остання з кривавих язичницьких жертв у Києві стала першою святою християнською жертвою – співрозп’яття Христу. Шлях «з варяг у греки» ставав для Київської Русі шляхом з язичництва в Православ’я, з темряви до світла.

На місці мученицької кончини варягів, Київський князь Володимир спорудив згодом Десятинну церкву Успіння Пресвятої Богородиці, освячену 12 травня 996 року (святкується 12 травня). У неї були перенесені в 1007 р. мощі святої рівноапостольної Ольги. Вісім років по тому тут знайшов місце останнього спочинку сам князь Володимир, що хрестив Руську землю, а в 1044 р. його син, Ярослав Мудрий, переніс в цю церкву останки своїх дядьків, Ярополка і Олега, попередньо «охрестив їхні кістки». Очевидно, останнє викликане було вимогою церковних правил про повторне хрещення християнина за відсутності достовірних свідоцтв про перше хрещення. З іншого боку, в стародавньому Києві надавали великого значення сказанням древніх християнів про можливість, по особливій милості Божої, посмертного здійснення таїнства Хрещення над людьми, що померлі поза церковним спілкуванням. Таку розповідь читаємо, наприклад, у відомому пам’ятнику давньоруської учительської літератури – «Ізборнику 1076 р.», що належав синові Ярослава Мудрого, благочестивому князю Святославу († 1076).

… Дивний Бог у святих Своїх. Каменю та бронзи не щадить час, а нижній зруб дерев’яного будинку святих варягів-мучеників, спаленого тисячу років тому, зберігся до наших днів; він був виявлений в 1908 році, під час розкопок у Києві, біля вівтаря Десятинної церкви.

Джерело: Київ-Православний