28 ЛИПНЯ ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ СВЯТИХ ОТЦІВ ШЕСТИ ВСЕЛЕНСЬКИХ СОБОРІВ

У неділю, найближчу до 16/29 липня, Православна Церква згадує пам’ять святих отців шести Вселенських Соборів, які стали можливі тільки тоді, коли Римська імперія визнала християнство законною релігією. До цього вона не визнавала християнство, і по Римському законодавству воно вважалося єрессю, і підлягало знищенню. Як не можна було карбувати монети нікому, крім Римського імператора, також і заборонено було створювати свою релігію, що вважалося злочином проти держави.

Але іудеїв, що не шанували імператора як бога і ідолам жертви не приносили, ніхто не переслідував. Як тільки стали розуміти, що християнство — НЕ іудаїзм, а абсолютно нова релігія, стали діяти закони Римської імперії, і християн почали гнати, як секту, як єресь небезпечну для держави.
Але при імператорі Костянтинові сталося диво, його мати Олена була християнкою, а самому Імператору було явлено знамення на небі — Хрест, із яким він і переміг свого противника, і став Імператором всієї Римської імперії, Західної і Східної. Він визнав християнство нарівні з іншими офіційними релігіями, і зібрав в 325 році в Нікеї перший Вселенський собор.
Православна Церква визнає сім Святих Вселенських Соборів: Нікейський I (325 м, проти єресі Арія); Константинопольський I (381 м, проти єресі Македонія); Ефеський (431 м, проти єресі Несторія); Халкидонський (451 м, проти єресі монофізитів); Константинопольський II (553 р, «Про три глави»); Константинопольський III (680-681 рр., проти єресі монофелітів); Нікейський II (787 р, проти єресі іконоборців). А літургійне святкування святим отцям шести Соборів пояснюється тим, що сьомий Вселенський Собор був названий таким на Помісному Константинопольському Соборі в 879-880 рр., тоді як кожен із шести був затверджений Вселенським на наступному за ним.

Значення особливого шанування святих отців Вселенських Соборів полягає в тому, що тільки вони (Собори) володіли даром виносити непогрішні і «для всіх корисні» визначення в області християнської віри і церковного благочестя в кризові моменти церковної історії. Короткий підсумок догматичного богослов’я святих отців шести Вселенських Соборів відображений в першому соборному правилі Трульського Собору (691 р), який став продовженням VI Вселенського (III Константинопольського). Крім догматичної діяльності, святі отці Вселенських Соборів виробляли правила для впорядкування церковної дисципліни. Церква ніколи не відступає від догматичних визначень, вироблених церковних канонів і не замінює їх новими.

Всі Собори проходили в першому тисячолітті. Перші два Вселенських Собори були присвячені питанням тріадологічним, уточнювалося і формулювалося вчення про Святу Трійцю: Отця і Сина, і Святого Духа.

А з Другого по Шостий Вселенські Собори були Собори христологічні, на яких формулювалося вчення про Особу і дві природи Боголюдини Ісуса Христа.

Останній Сьомий Вселенський Собор був Собором іконоборським, присвячений боротьбі з іконоборчою єрессю.

Після двох тисяч років і завдяки святим отцям Вселенських Соборів ми знаємо, як потрібно вірити, і, відкриваючи будь-яку книжку з догматичного богослов’я, ми бачимо, що всі доктринальні положення розкриваються нам по порядку. Але далеко не так було на самому початку життя Церкви. Це зовсім не означає, що Церква не знала, як вірити і не мала догматичної бази. Знала, як вірити, і всі догмати Церкви були закладені з дня утворення Церкви її Засновником Ісусом Христом в день П’ятидесятниці, в день Святого Духа, Який зійшов на Апостолів. Вся догматика, всі доктринальні положення в зародковому вигляді зберігалися в Церкві. І Церква не придумувала догмати, а діставала те, що знаходилося в її надрах, розкривала ці доктринальні положення. Раціонально формулювати свою догматику Церква була змушена, коли починалася полеміка з якоюсь черговою єрессю. Тобто догмати формулювалися від протилежного, як аргументи. Формулюючи догмати, вона наполягала на тому, що догмати принципово необхідні, як всієї Церкви, так і кожному християнину для досягнення порятунку, для досягнення вічного життя.

Ще Апостоли забороняли найменше відхилення від чистоти православного віровчення. У Посланні до галатів апостол Павло говорить, що «навіть якби ми, або ангел з неба стали благовістити вам не те, чого ви були навчені, нехай буде проклятий!». З чого ми можемо зробити висновок, що догмати дуже важливі в справі спасіння.

Зараз існує, на жаль, точка зору адогматична про те, що найголовнішим в житті християнина, релігійної людини є моральність. А догмати залишаються чимось другорядним по відношенню до моральності. Ця тенденція по злиттю різних релігій і теорій, в якій головне — моральність, мораль, а не догмат. Це далеко не так: без правильного віровчення, без справжнього пізнання Бога, яке Бог нам Сам відкрив про Себе на сторінках Святого Письма, неможливе досягнення і того морального ідеалу, про який нам кажуть захисники моральної ідеї в релігіях.
У кожній релігії є моральні закони, але є принципова догматичне розходження. Так що таке догмати? Вероповчальні істини, духовні аксіоми, які нам відкриті Самим Господом. Вони незмінні, як незмінне Саме Божество. Завжди були є і залишаються такими, яким є Сам Бог. Догмати є рамками, які формують правильне духовно-моральне улаштування, стан людини. Пошкоджується догмат, деформується і моральність, все духовне життя. Догмати говорять про те, як потрібно вірити, і як не потрібно вірити.

Якщо ми подивимося на догматичні формулювання Вселенських Соборів то побачимо, що початок їх формулюється так «аще если кто верует так-то и так, то будет анафема. Аще кто не верует так-то и так, да будет анафема». Догмати окреслюють область Таємниці, область Божественного і показують, що поза цими рамками, поза цими межами починається єресь, починаються помилки. Догмат — це, якщо говорити спрощено, щось на зразок вказівника на дорозі, без якого можна заблукати, а тут догмат — вказівник на дорозі віри. Без догмату неможливе досягнення істинної моральності, тому святі отці приділяли багато уваги питанням віровчення, і не просто приділяли, але і йшли на муки і страждання, на сповідництво і мучеництво за чистоту Православної віри.

Епоха шести Вселенських соборів, що тривала понад три сотні років, була часом христологічних суперечок про Святу Трійцю, тому пам’ять святих отців шести Вселенських Соборів святкується як знамення того, що святителями Християнської Церкви була затверджена основа християнського віровчення.

ДЖЕРЕЛО.

Святі шести Вселенських соборів