13 ВЕРЕСНЯ – ДЕНЬ ПАМ`ЯТІ СВЯЩЕННОМУЧЕНИКА КИПРІАНА, ЄПИСКОПА КАРФАГЕНСЬКОГО

Священномученик Кипріан Карфагенський.

У ІІ-ІІІ сторіччі нашої ери християнство надзвичайно активно розвивалося на теренах Північної Африки. Найімовірніше, що Християнство сюди було привезено з Палестини чи Сирії купцями-християнами ще в апостольські часи. І першими християнами були іудеї, що торгували з Карфагеном, який наприкінці ІІ століття по Різдві Христовім став другою економічною столицею на заході Імперії. А на початку ІІІ століття вчитель Церкви Тертуліан стверджував, що навіть племена берберів, які вперто протистояли будь-яким зовнішнім впливам і зрідка спускалися з гір у міста, вже познайомилися на той час з Євангелієм.

Подай, брате, Вчителя!

Так звертався новонавернений у Христа римський патрицій Тасцій Цецилій Кипріан до диякона Потія, коли хотів почитати одну із книг свого духовного вчителя Тертуліана. Він вважав, що прожити, бодай, день без читання робіт Тертуліана для християнина неприпустимо. І така ревність пояснюється тим, що син римського сенатора у Карфагені відомий ритор і юрист Тасцій Кипріан завжди перебував у пошуках істини. Ще язичником він неодноразово влаштовував у своїй риторській школі диспути з неоплатоніками, послідовниками філософа Плотіна, що створив новий релігійно-філософський синтез, у якому етичні норми стоїцизму були ув’язані з аристотелівською логікою за допомогою платонівської метафізики. Проте у цих диспутах відповіді на питання – хто і для чого створив світ – він не знаходив. Відповіді прийшли до нього, коли Кипріан познайомився із християнським пресвітером Цецилієм, котрий одного разу взяв участь у такому диспуті. Однак і тут виникло утруднення – Кипріан, як чоловік совісний сильно зажурився, що ніколи не зможе спокутувати гріхи язичницького блукання. На допомогу прийшов усе той же Цецилій. У 46-річному віці учений язичник Кипріан був прийнятий ним до християнської громади, як катехумен.

«Катехумен» (грецькою – катехуменос) «новонавернений» або «оглашенний» – людина, яка ще не прийняла хрещення, але наставлялася в основах віри і вчилася християнських догматів.

У ранньому християнстві вважалося, що через катехуменат, який тривав три роки, повинні були пройти учені мужі і діти. І тільки після катехізисного іспиту той, хто прагне прийняти Святе Хрещення, може удостоїтися цього. І Тасцій Кипріан так і вчинив. Щоправда, перед самим Хрещенням він роздав усі свої маєтки громаді, свої гроші розділив між її членами, а сам переселився до помешкання свого духівника Цецилія. Після ж хрещення на ознаку вдячності Кипріан до свого імені Тасцій додав ще й ім’я наставника – Цецилій.

«Коли світло благодаті пронизало морок, що оповивав мою душу, і я відчув у серці моїм присутність Божественної сили, усі сумніви щезли, благі наміри зміцніли, святі надії ожили, неможливе стало можливим, і дух мій, окрилений вірою, подібний орлу здійнявся над безоднею власного тління».

Тасцій Кипріан. З листа до Доната про благодать.

Розуміючи, що висота духовної довершеності, якої Ісус вимагав від Своїх послідовників, може бути досягнута за повного приборкання усебажаючої плоті, він настільки усмирив свій дух у пості і молитві, що зробився «безплотним». Так про нього пише диякон Понтій – його вірний помічник, що супроводжував Кипріана до кінця життя. Приблизно через рік після Хрещення св. Кипріан був рукопокладений у пресвітери. А коли у 248 році помер карфагенський єпископ Донат, карфагенці, які вже не перший рік заслухувалися красномовними проповідями Кипріяна, зібралися біля будинку Цецилія і кілька днів упрошували Тасція зайняти карфагенську кафедру. Довго думав Кипріан, зважаючи, що на єпископа цілив його недоброзичливець, пресвітер з багаторічним досвідом, Новат, та врешті погодився. Його популярність у парафіян була цілком заслуженою. Варто ознайомитися з його силогізмами у трактаті «Про марноту ідолів», написаному Кипріаном, коли він ще був пресвітером, і все стане зрозумілим.

«Передусім необхідно сказати, що ідоли, яких робить для себе людина, не боги, бо виріб не може бути більшим за свого майстра-людину; не може нікого захистити й зберегти те, що самé пропадає зі своїх храмів, якщо його не оберігає людина. Так і стихії, які за розпорядженням, і заповіддю Божою слугують людині, не повинні бути пошановані».

Особливо боровся св. Кипріан з відступництвом та розкольництвом. І для цього були підстави, оскільки у ІІІ столітті язичницькі вчення і нові теорії охопили римське суспільство. Надзвичайно важливим було для св. Кипріана створити канонічне учення про єдність Церкви та стрункість її ієрархічної структури. Задля цього він провів у Карфагені три помісних собори. Єдність Церкви Кипріан вбачав у соборній згоді єпископів, котрі є рівною мірою наділені благодаттю Святого Духа, а відтак і самостійні у керуванні паствою.

«…Той, хто не може вже мати Отцем Бога, той не має матір’ю Церкву”.

Кипріан Карфагенський, «Книга про єдність Церкви».

З передань відомо, що напередодні антихристиянських гонінь, які розпочав імператор Декій у 249 р., коли за його указом кожен громадянин Риму мав пред’явити довідку (libellus), що він перед спеціальною комісією приніс жертву ідолу імператора, св. Кипріану наснився сон, у якому бридкий старець ловив людей широкою сіттю. І для того, щоб не бути «зловленим» і не приносити язичницькі жертви ідолу імператора, як це заради довідки зробило багато християн, св. Кипріан разом зі своєю паствою пішов у пустелю, ховаючись від гонінь. Це дало привід Новату різко розкритикувати Кипріана і остаточно вийти з-під керівництва єпископа. Після припинення гонінь, коли Кипріан повернувся до Карфагена багато тих, хто пішли з Новатом, і тих, хто приносили язичницькі жертви імператорському ідолові, щоб одержати довідку захотіли повернутися у християнську громаду. Однак св. Кипріан вимагав перехрещення єретиків з відповідним публічним каяттям. Саме тоді з’явився термін “індульгенція».

Indulgentia від латинського indulgeo, «терпіти, дозволяти».

Правда, такий документ Кипріан наказав видавати відступнику лише після того, як за нього заступався хтось із мучеників чи сповідників, що постраждав у час гонінь. Натомість, Новат видавав такі документи будь-кому, аби отримати гроші.

Близько 253 року у Карфагені почалася епідемія моровиці. Св. Кипріан закликав християн піклувалися про всіх хворих і християн і язичників. Він сам ходив за недужими і творив чудеса зцілення. Його приклад дався взнаки і тисячі язичників за кілька років епідемії були навернені до Христа. Таким чином, Церква Христова у Північній Африці чисельно зросла за св. Кипріана ледь чи не вдвічі. Її вплив у суспільстві поширювався з кожним днем. Швидкий розвій християнської громади і популярність єпископа призвели до чергових гонінь. 13 вересня 258 р. Кипріана викликали до римського проконсула і він, не боячись смерті, пішов до нього. Збереглися акти його допиту. Галерій Максим, проконсул, сказав:

– Ти Тасцій Кипріан, єпископ святотатців?

– Я єпископ християнський.

– Імператори наказують тобі здійснювати жертвоприношення!

– Я не підкорюся.

– Тоді кров’ю заплатиш за непослугенство. Відтяти Тасцію Кипріану голову!

– Славлю Тебе, о Господе!

До місця страти св. Кипріана супроводжував натовп християн з палаючими світильниками і співом молитов. Під час страти святий заплатив 25 злотниць катам і у покорі і молитві схилив голову на плаху. Його мучеництво перетворилося на урочисту і піднесену подію. Коли ж привселюдно був оголошений смертний вирок, Кипріан промовив: «Дякую Богові Всевишньому!» І весь народ одноголосно вигукнув:

«І ми жадаємо померти із ним!».