СВЯТО ВХОДУ ГОСПОДНЬОГО В ЄРУСАЛИМ У СВЯТО-ТРОЇЦЬКОМУ КАФЕДРАЛЬНОМУ СОБОРІ М. ЗАПОРІЖЖЯ

СВЯТО ВХОДУ ГОСПОДНЬОГО В ЄРУСАЛИМ У СВЯТО-ТРОЇЦЬКОМУ КАФЕДРАЛЬНОМУ СОБОРІ М. ЗАПОРІЖЖЯ

1-го квітня Свята Православна Церква відзначала Велике дванадесяте свято Входу Господнього в Єрусалим, яке в народі називають Вербною Неділею або Неділею Вай.

На честь цього свята у Свято-Троїцькому кафедральному соборі м. Запоріжжя Української Православної Церкви Київського Патріархату 31-го березня було відслужене урочисте Всенічне бдіння під час якого на Полієлеї були прочитані молитви та Владика Фотій освятив принесене прихожанами віття верби.

Зранку 1-го квітня, в день свята, відбулась святкова Божествена літургія святителя Василія Великого, яку очолив Преосвященніший Фотій, Єпископ Запорізький і Мелітопольський у співслужіння духовенства кафедрального собору. Після літургії, як заведено традицією, Його Преосвященство звершив чин освячення гілок верби.

Вхід в Єрусалим Господа нашого Ісуса Христа ознаменуав собою початок здійснення тайни Викуплення роду людського, тому заклик до радості старозавітнього пророка Захарії: «Радій від радості, дочко Сионну, торжествуй, дочко Єрусалима» звернений не стільки до народу древнього Єрусалиму, скільки до чад Нового Єрусалиму – до Церкви Христової, тобто до всіх нас, що зібралися в цьому святому храмі.

Дорогі браття і сестри! Слухаючи євангельську розповідь про те, як жителі Єрусалиму з захопленням вітали Спасителя, а потім, через декілька днів, злословили і хулили Його, ми задаємо собі питання: як могла відбутись така переміна в їхніх серцях? Але замість осудження їх корисним є звернутися до самих себе и подивитися, чи не відбувається подібне з нами. Бо ж наше щорічне великопісне покаяння, говіння та сповідь, наше причастя Святих Таїн чи не являються торжественною зустріччю Господа і Спасителя, подібнодо тієї, яку приготував Йому Єрусалим? Жителі Єрусалиму виголошували: Благословен Хто йде в Ім’я Господнє, і ми, приступаючи до Святої Чаші, чуємо ці ж слова і відповідаємо на них молитвою: «Вірую, Господи, і визнаю!» І Господь кожного разу, зі Свого невимовного довготерпіння і милосердя, подає нам Свої Святі Тіло і Кров. Та чи довго ми зберігаємо вірність нашим обітницям? Проходить час – і ми стаємо такими, якими були: колишні гріхи, те ж недбальство за душу свою, і цим ми, ніби з древніми жителями Єрусалиму, знову розпинаємо Спасителя. І скільки раз в житті відбувається з нами таке падіння!

Вербну Неділю ми зустрічаємо в храмі з гілками в руках. Ці гілки – верби – нагадують нам не тільки про радісну зустріч Господа жителями Єрусалиму, але і про те, що зима не вічна, що прийшла весна, знову все зазеленіло, цвіте і буде приносити плоди. Як часто у багатьох із нас в душі царює зима! Холодно, мертво: не має ні духовних квітів, ні плодів. Але зима замінюється весною: ми знаємо, що немає душі людської, яка не могла б відігрітися, ожити і принести плоди. І ми з нетерпінням чекаємо весняного сонця для нашої душі, коли назустріч Господу ми зможемо принести не тільки зелену гілочку, але й відігріту, ожившу нашу душу. Наше сонце – Господь, квіти нашої оживаючої душі – любов до Господа, до людей, до світу Божого.