СВЯТО ВОЗНЕСІННЯ У СВЯТО-ТРОЇЦЬКОМУ КАФЕДРАЛЬНОМУ СОБОРІ М. ЗАПОРІЖЖЯ

СВЯТО ВОЗНЕСІННЯ У СВЯТО-ТРОЇЦЬКОМУ КАФЕДРАЛЬНОМУ СОБОРІ М. ЗАПОРІЖЖЯ

6-го червня, у четвер, Свята Православна Церква відзначила велике Двонадесяте свято Вознесіння Господнього.
В цей день богослужіння у Свято-Троїцькому кафедральному соборі міста Запоріжжя очолив Керуючий Запорізькою єпархією УПЦ (ПЦУ) Преосвященніший Фотій, єпископ Запорізький і Мелітопольський у співслужінні кліриків собору.
Під час Божественної літургії свят. Іоана Золотоустого Його Преосвященство звершив чин освячення антимінсів для потреб Запорізької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України).
Свято Вознесіння поєднує в собі радість зустрічі і радість розлуки. Після спокутних страждань Учителя смерть розлучила апостолів з Ним. У скорботі перебували вони. Але, як ми знаємо, після славного Воскресіння Свого Господь багато разів протягом сорока днів (від Пасхи до Вознесіння) являвся їм, розмовляв з ними, наставляв їх. Кожна така зустріч учнів зі своїм Божественним Учителем, безсумнівно, була радістю для них.
Але ось настала остання зустріч. Остання бесіда Учителя з учнями. І за нею пішла розлука на довгі, довгі часи. До самого Його другого пришестя на землю. Треба б засмучуватися … А апостоли і найближчі учні Христові, ще маленька Церква, яка вже створилася на землі, знаходяться в радості …
Як бачите, учні Христові були підготовлені до майбутньої розлуки, і тому вони радіють. Радіють вони за свого Господа і Учителя, бо знають, що Він повертається в ту славу, яка Йому належить. Радіють і за себе, і за весь рід людський. Що означає для нас з вами, любі друзі мої, Вознесіння Господнє? Господь вознісся на небо для того, щоб приготувати його до прийняття всіх справжніх Своїх послідовників.
І святий Іоанн Золотоустий говорить про ту ж велич Спасителя, про Його Божественну силу: “Не за допомогою будь-кого, щоб проводив Його, вознісся Господь на небо, але Сам йшов цим шляхом”. Небо, на яке вознісся Господь, – звичайно, це не те зоряне небо, яке ми з вами бачимо над собою. І не нескінченне світовий простір, але вище небо – місце вічного перебування Превічне Бога.
Вознісшись на небо і сівши праворуч Отця, Господь Спаситель показав тим самим, що як Син Божий Він і раніше мав владу єдину з Отцем. Але тепер отримав її ще й як Богочоловік, бо Він вознісся в тому самому тілі, в якому постраждав і воскрес із мертвих. Як Бог Він завжди був на небі і на всякому місці. А ось тепер Своє людське єство, яке Він прийняв від Діви Марії, Він підніс до Небесного Престолу Божого. Чи це не причина радіти, незважаючи на те, що для цього необхідно розставання з Божественним Учителем.
У світлі Вознесіння Христового нам ясний наш земний шлях і наше призначення – бути співучасниками слави Божої. Звернемо свій погляд до неба, – туди, куди вознісся Христос. Свята Церква кличе нас завжди, а особливо в цей день нагадує нам, що там, куди увійшов Господь, вічні обителі праведних. Там радість постійного споглядання Бога! Там вічне життя! Як було сказано на початку, в день Вознесіння Господь розлучився зі Своїми учнями надовго – до другого Свого пришестя. Але, вознісся на небо, Господь залишив для Церкви Своєї дорогоцінну духовну спадщину – Своє благословення.
Господь, підносячись, благословляв учнів і не переставав благословляти, поки не приховала Його хмара. Це всеутверджуюче і всеосвячуюче Боже благословення назавжди закарбувалося в пам’яті учнів. Його пронесли по всьому світу святі апостоли і проповідники християнства. Його відчуваємо і ми з вами. І нам, дорогі, треба знати і пам’ятати, що воно завжди живе та діяльне, завжди сповнене благодатної сили, завжди несе з собою Боже дарування, підносить наші душі і серця до Бога. У цьому благословенні наша радість і джерело сил. Амінь.